У поминальні дні згадуємо рідних і близьких, тих, кого вже з нами немає, але про яких пам'ятаємо, за могилами яких доглядаємо і приходимо у храм помолитися за їхні душі. Через тиждень після Великодня настають громадські поминки (Проводи, Гробки, Могилки, Радуниця). Цими днями традиційно провідують могили родичів, прибирають їх і влаштовують на кладовищі спільні обіди. На Проводи кладовища ніби оживають: тут велелюдно, могили заквітчані квітами.
Чотири рази на рік — на Зелені свята, Спаса, Святвечір та Чистий четвер — наші пращури пошановували «тих, хто одійшов на небеса». У народі це називають «Вечерею для дідів». Але найурочистіше померлих вшановували на Проводи. Це своєрідне «виряджання духів». Вважалося, що від четверга і до Провідної неділі покійники провідують своїх близьких і далеких родичів. Особливо активізуються духи-душі від сутінків і до третіх півнів. Удосвіта на Великдень вони разом із членами родини розговляються, а через тиждень їх потрібно вирядити — «до вирію та на охорону нив і врожаю». І лише «неприкаяні» — ті, що загинули неприродною смертю, або нехрещені вирушають «у скелі, ліси та води». Подекуди звичай влаштовувати поминальну трапезу (тризну) просто на могилах зберігся, хоч церква цю традицію і не підтримує. І тому, що в основі її — явно язичницькі корені, і тому, що дехто з наших співгромадян, втративши міру в чаркуванні, перетворюють тризну на звичайнісіньку пиятику. Втім, традиції Проводів у кожному регіоні й навіть селі мають свої відмінності. На Волині, поминаючи покійних, з ними христосувалися — котили по могилі крашанки, примовляючи: «Святі родителі, ходіте до нас хліба і солі з'їсти!». На Херсонщині на материнських могилах сіяли материнку й любисток, а на парубоцьких — чорнобривці. Братські могили та ті, що вже не мають серед живих своїх опікунів, упорядковувала молодь. Зрештою нині ця традиція підтримується по всій Україні. Адже цвинтар, як святе місце, повинен мати пристойний вигляд. Про те, що місце останнього спочинку наших предків і справді святе — підтверджує християнська та загальнолюдська мораль. Це спонукає нас до вдячності тим, хто, заклавши підвалини майбутнього, посадивши сади, збудувавши будинки й храми, написавши романи й пісні, відійшов у Вічність. І пам'ятаймо, що їхні могили потребують догляду не лише на Проводи.
«Дні пам'яті» на кладовищах Києва у квітні—травні 2006 року
В.о. директора ритуальної служби
СКП «Спецкомбінат ПКПО»
В. МАКСИМЕНКО
Валентина ЮРЧИШИНА, "Українська Столиця"
